ОЖИРІННЯ — збільшення маси тіла за рахунок надмірного нагромадження в організмі жирової тканини, що призводить до збільшення маси тіла на ≥20% відносно середніх нормальних величин. Значний ступінь О. небезпечний для здоров’я. Поняття «надмірна маса тіла» означає лише те, що маса тіла конкретної людини перевищує ту, яка вважається нормальною для її зросту. З позицій сучасної медичної науки О. — це хронічне поліетіологічне захворювання, пов’язане з генетичними і неврологічними факторами, зміною функцій ендокринної системи, стилем життя і харчуванням пацієнта. Зазвичай потребує довгострокового, практично пожиттєвого лікування, метою якого є зниження загальної захворюваності, поліпшення якості та збільшення тривалості життя хворого. Розрізняють аліментарно-конституційний тип О. — найчастіше, та ендокринний, який має причиною яке-небудь ендокринне захворювання: гіпотиреоз, порушення функції яєчників, надниркових залоз тощо. Для класифікації О. використовують індекс маси тіла (ІМТ), розрахований за формулою:
ІМТ = маса тіла (кг) / зріст2 (м2).
ІМТ у межах 25– 29,9 кг/м2 свідчить про надмірну масу тіла, а якщо ІМТ перевищує 30 кг/м2 — про О.
О. є серйозною медико-соціальною та економічною проблемою сучасного суспільства. Актуальність її визначається перш за все високим поширенням О. Приблизно чверть населення економічно розвинутих країн світу має масу тіла, що на 15% перевищує норму. За прогнозами експертів ВООЗ, при збереженні існуючих темпів росту захворюваності, до 2025 р. у світі буде нараховуватися понад 300 млн людей з цим діагнозом. О. підвищує ризик розвитку серцево-судинних захворювань, цукрового діабету II типу, раптової смерті, деяких типів злоякісних новоутворень. Доведено, що зменшення маси тіла на 5–15% від вихідної дозволяє знизити ризик серцево-судинних захворювань на 9%, цукрового діабету II типу — на 44%, загальну смертність — на 20%, а смертність від онкологічних захворювань, пов’язаних з О., — на 40%.
Основні принципи терапії О. — комплексний, індивідуальний підхід до лікування за участю фахівців різних профілів (терапевтів, ендокринологів, дієтологів, кардіологів, гінекологів); визначення разом із пацієнтом реальних, досяжних цілей та подальший тривалий моніторинг хворих із ретельним контролем наявних факторів ризику і/чи супутніх захворювань. Сучасні методи лікування О. підрозділяються на три основні групи: без використання ліків, з використанням ліків і хірургічні. До методів без застосування ліків належать раціональне гіпокалорійне харчування, підвищення фізичної активності. Для фармакотерапії О. застосовують препарати центральної дії, що зменшують відчуття голоду — симпатоміметики (мазиндол, діетилпропін), серотонінергічні (сибутрамін) та інгібітори шлунково-кишкової ліпази (орлістат). Хірургічний (косметичний) метод лікування О. має на меті видалення надлишків жирових тканин з-під шкірного покрову (ліпосакція).
Лупанов В.П. Ожиріння як фактор ризику розвитку серцево-судинних катастроф // РМЖ. — 2003. — Т. 11, № 6; Мельниченко Г.А. Ожиріння в практиці ендокринолога // РМЖ. — 2001. — Т. 9; Моисеев С.В. Орлистат (Ксеникал) у лікуванні ожиріння // Проблеми ендокринології. — 2001. — № 10; Хорошева Г.А., Мельниченко Г.А. Можливості медикаментозної терапії ожиріння вчора і сьогодні // РМЖ. — 2002. — Т. 10, № 11.